Одеський зоопарк засновано 1922 р. Спочатку розташовувався в Нижньому саду Воронцовського палацу на Приморському бульварі. До 1927 р. у зоосаду утримувалося 29 тварин. 1938 р. Одеський зоопарк переїхав до Новощепного ряду, де знаходиться і зараз. Площа закладу – 6,5 га. Колекція налічує 1,5 тис. екземплярів тварин 250 видів. Понад 30 із цих видів занесено до Червоної книги.
Одеський зоопарк територією в кілька разів менший за харківський. Відповідно і колекція тварин у ньому не така багата. Але й тут, і там, мабуть, найбільшою популярністю відвідувачів користуються слони. Біля їхнього вольєра постійно збирається багато народу - дорослі та діти, багато хто фотографує красенів з хоботами. А їхню історію можна дізнатися з невеликого стенду поряд із обителью гігантів, проілюстрованого фотографіями.
Але не лише слонами цікавим є зоопарк в Одесі. Саме там я відкрив для себе нову назву тварин – «сіра українська худоба». Незвичайність тут, справді, лише в назві, оскільки саму худобу добре знають навіть школярі, які вивчають на уроках історію та літературу. Ось так хитро і навіть грубувато іменують тих, з кого колись виходили чумацькі воли, яких за часів Гоголя та Шевченка запрягали у вози з товарами. Але з розвитком залізничного та автомобільного транспорту ці тварини почали швидко зникати. Адже вони витривалі й невибагливі у їжі, від них отримували якісне м'ясо. В Одеському зоопарку живуть три рогаті представники цього виду, причому колір шкіри у них ближчий до білого, ніж до сірого. Втім, хотілося б акцентувати увагу на іншому: колись не доводилося зустрічати тварин, назви яких вказували б на їхнє українське походження. Та й взагалі не так багато представників фауни, в назвах яких вказується їхня географічна зона проживання. Можна згадати, наприклад, амурського чи бенгальського тигрів, африканських левів, індійських слонів, канадських вовків, європейських муфлонів, північних оленів та ще невелику кількість їхніх побратимів по тваринному світу. І ось у цьому ряду, виявляється, є й наші співвітчизники. Що ж, приємно, що Україна дала світу не лише трактори, літаки з фірмовими марками, а й тварин-трудяг. північних оленів та ще невелика кількість їхніх побратимів по тваринному світу. І ось у цьому ряду, виявляється, є й наші співвітчизники. Що ж, приємно, що Україна дала світу не лише трактори, літаки з фірмовими марками, а й тварин-трудяг. північних оленів та ще невелика кількість їхніх побратимів по тваринному світу. І ось у цьому ряду, виявляється, є й наші співвітчизники. Що ж, приємно, що Україна дала світу не лише трактори, літаки з фірмовими марками, а й тварин-трудяг.
А по сусідству із сірою українською худобою в іншому вольєрі розташувалися двогорбі верблюди. Верблюди, як і інші мешканці зоопарку, справно одержують харчування. Горби у них зараз порожні і як мішки лежать на спині – влітку запаси жиру «кораблям пустелі» начебто й до чого.
Але в Одеському зоопарку верблюда можна бачити не тільки за огорожею вольєру. Територією зоосаду верхи на цьому «виді міського транспорту» може прокотитися будь-який бажаючий (дорослий – за 15 гривень, дитина – за 10). Так ось, у цього «транспортного» верблюда вигляд найбільш презентабельний - обидва горби «накачані» і перебувають у вертикальному положенні. А інакше навряд чи хтось захоче викладати такі гроші за прогулянку на худому верблюді. Одним словом – підхід ринковий. До речі, у цьому зоопарку мережа розваг розвинена значно ширше, ніж у харківському. В Одеському зоопарку можна покататися не лише на верблюді, а й на поні, і у фаетоні, сфотографуватися з тваринами, відвідати сміхову кімнату, постріляти в тирі, покататися на атракціонах. Зрозуміло, все це – за окрему плату.
Усього ж в Одеському зоопарку мешкають близько 1000 різних тварин 240 видів. І деяким, виявляється, повністю замкнута клітка чи вольєр зовсім ні до чого. Прямо перед входом до зоопарку знаходиться басейн, у якому живуть рожеві пелікани. Басейн обгороджений невисокою металевою огорожею не по всьому периметру, так що ці гарні птахи з мішками під довгими дзьобами (адже вони харчуються рибою) вільно стрибають трав'яним газоном, що оточує басейн. Змахуючи крилами перед відвідувачами, вони наче показують: «Сюди не можна! Це наша територія! Але на асфальтову алею не виходять, а повертаються назад на борт басейну. А от щоб відвідувачам не вагалися в пошуку єнота-полоскуна в клітці, де він мешкає, на решітці поряд з табличкою з інформацією про цю тварину вміщена ще одна - зі стрілкою, яка вказує вгору. Просто ці істоти люблять підніматися по клітці на її сітку грати і висіти на ньому мордою догори, а спиною вниз. І не падають! Отакі вони, брати наші менші.
Олег Столбецов, "Вечірка", Одеса - Харків, 19 липня 2005 р. №77
